ГОЛОД (як фізіологічне явище) — суб’єктивне вираження об’єктивної потреби організму в харчуванні. Біологічне значення Г. полягає в тому, що він спрямовує тварин і людину на активний пошук і споживання їжі.
Суб’єктивне відчуття Г. може проявлятися у формі печіння, тиску і болю в епігастральній ділянці (голодний біль), іноді нудоти, легкого запаморочення і навіть головного болю. Встановлено, що емоційне відчуття Г. пов’язане з діяльністю лімбічних структур мозку і кори великих півкуль. Об’єктивним зовнішнім вираженням Г. є наполегливий пошук їжі, у тварин і людини нерідко пов’язаний із подоланням навіть значних перешкод. При Г. відзначається підвищення тонусу м’язів шлунка і дванадцятипалої кишки, відкриття пілоричного сфінктера. У шлунку і верхній ділянці кишечнику реєструється так звана голодна періодична діяльність — перистальтичні скорочення м’язів, що відбуваються протягом 15–20 хв через кожні 1,5–2 год. Фізіологічне значення періодичної «голодної» діяльності ШКТ залишається невиразним.
Висловлюється припущення, що під час нападів «голодної» перистальтики у травний тракт у складі панкреатичного соку надходять поживні речовини, що повторно переварюються і всмоктуються. Стан Г. характеризується також зниженням інтенсивності процесів обміну у тканинах і зниженням концентрації деяких поживних речовин у крові, за рахунок чого формується так звана голодна кров, а також періодичним спорожненням депо поживних речовин, в основному вуглеводів і жирів, з печінки, м’язової тканини і жирової клітковини. Суб’єктивні та об’єктивні прояви Г. пов’язані з порушенням харчового центру — функціонального поєднання нервових елементів, розташованих на різних рівнях ЦНС. Основним пунктом харчового центру є гіпоталамічна ділянка. Подразнення латеральних ядер гіпоталамуса у нагодованих тварин призводить до посиленого споживання їжі, а руйнування цієї ділянки — до відмови від прийому їжі. Подразнення вентромедіальних ядер гіпоталамуса також зумовлює відмову від їжі, а їх руйнування — булімію. Ці відділи гіпоталамуса були названі центрами наїдання. Однак визнання виняткової ролі гіпоталамічних відділів харчової поведінки навряд чи виправдано. Встановлено, що харчове збудження, яке виникло в гіпоталамічній ділянці, поширюється у висхідному напрямку на підкіркові лімбічні та ретикулярні структури мозку і на кору великих півкуль. Харчове збудження в умовах короткочасного Г. будується на основі певних, переважно холінергічних механізмів. Це дозволяє вибірково блокувати голодне збудження спеціальними фармакологічними препаратами. Підвищену чутливість до цих препаратів має основний пункт харчового мотиваційного збудження — клітини латеральної гіпоталамічної ділянки.
БМЭ. — М., 1977. — Т. 6; Моисеев В.С., Сумаронов А.В. Внутренние болезни. — М., 1990.